ПРАВОВА НЕВІДПОВІДНІСТЬ ЗМІСТУ ЗАКОНОПРОЕКТУ № 4128 ТА ПОЗИЦІЙ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ЩОДО ПИТАНЬ ЗМІНИ КАНОНІЧНОЇ ПІДПОРЯДКОВАНОСТІ ПАРАФІЙ ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В КРАЇНАХ ЄС ТА США
Проблема, що розглядається у цій статті значній мірі постає внаслідок невірного тлумачення чинного законодавства України, норм міжнародного права з боку Міністерства культури України по відношенню до релігійних організацій. Запропонований до розгляду Верховної Ради України законопроект № 4128, який містить ідею надання статусу членів релігійної громади та певний обсяг юридичних прав особам, які є лише членами територіальної громади, а не членами парафії – містить в собі загрозу виникнення руйнівних наслідків, які призведуть до численних порушень прав віруючих в країні. Прийняття цього законопроекту є загрозою для безпеки населення України та суперечить правовому регулюванню в країнах ЄС та США. Законодавство жодної розвинутої країни не надає особам, які не включені до складу органів управління парафії повноважень бути присутніми, а тим більше голосувати по питаннях що стосуються релігійного життя конкретної організації. Але саме цю схему, мотивуючи тим, що православні громади нібито обмежують право осіб на вільну зміну канонічної підпорядкованості – планує реалізувати Міністерство культури України та певні парламентарії, що подали на розгляд Верховної Ради України зазначений законопроект, який може спровокувати низку рейдерських захоплень культових споруд різних конфесій та призвести до релігійної війни.
Нижче буде доведено, що основні тези такого тлумачення призводять до невірного застосування законодавства всупереч міжнародним нормам права та практиці регулювання аналогічних правовідносин в розвинутих країнах, таких як ЄС та США.
1. Щодо позиції Міністерства культури України та авторів законопроекту № 4128 про неможливість «обмеження» права на вільну зміну канонічної підпорядкованості релігійної громади
Тлумачення, що надає Міністерство культури України поняттю зміни канонічної підпорядкованості релігійних організацій можна зрозуміти із листа Мінкульту від 10.03.2017 року № 6\18\39-17[1], який під грифом «для службового користування» був надісланий на адресу обласних державних адміністрацій. Фактично цей лист містить інструктивні рекомендації, спрямовані на блокування реєстрації змін до статутів релігійних громад, якими встановлюються певні юридичні захисні норми, спрямовані на захист релігійної організації від рейдерського захоплення.
Так, в пункті 3 цього листа зазначено:
! Увага – наведені нижче твердження із офіційного документу не відповідають нормам міжнародного права та є дискримінаційними:
Вказуємо на те, що відповідно до частини 8 Закону, держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням). Отже, всі інші питання, зокрема майнові та фінансові, релігійна громада, як окрема юридична особа, вирішує самостійно у відповідності до власних установчих документів. Також, у відповідності до вказаної вище норми, держава визнає як підлеглість релігійної громади будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) так і вільну зміну цієї підлеглості. Тому, пункти статутів релігійних організацій, які свідомо певним чином обмежують право релігійної громади на вільну зміну підлеглості, не відповідають вказані нормі Закону.
Отже, на думку Міністерства культури України статути релігійних громад не можуть містити пункти, які обмежують право релігійної громади змінити конфесійну приналежність. На практиці це означає, що під такими нормами при реєстрації статутів розуміють такі положення:
- відповідно до яких членами парафіяльних зборів із правом голосувати можуть бути лише особи, що прийняті на підставі їх заяви до складу парафіяльних зборів;
- відповідно до яких членами парафіяльних зборів можуть бути лише особи, які виконують настанови того чи іншого віросповідання (приймають регулярну участь у Богослужіннях, Таінствах, перебувають у послуху, не перебувають під забороною церковного суду, тощо) – так як це встановлює релігійна громада або єпархіальний архієрей, а не так, як це вирішує сама фізична особа;
- норми про підвищений кворум при голосуванні по питанню зміни канонічної підпорядкованості (3/4 або одноголосно);
- норми про виключення зі складу релігійної громади або про автоматичну втрату членства у випадку порушення дисципліни або зміну віросповідання, тощо.
Але всі ці положення статутів є традиційними в юридичній практиці и широко застосовуються в статутах не тільки релігійних організацій, але і комерційних підприємств – акціонерних та інших товариств.
Між тим, незважаючи на протиріччя, - аналогічний запропонованому Міністерством культури України підхід вказується у законопроекті № 4128, пункти якого повністю змінюють регулювання церковно-державних відносин, встановлюючі незаконні обмеження на віросповідання в Україні:
! Увага – наведені положення законопроекту є дискримінаційними та суперечать нормам міжнародного права та законодавству розвинутих країн:
«Належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікацію із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади»[2].
Одночасно із цим, другий пункт законопроекту пропонує наділяти таких осіб відразу двома категоріями прав: - бути присутнім на зборах релігійної громади та правом надавати або ненадавати згоду на зміну канонічної підпорядкованості:
«Держава визначає право релігійної громади на ….зміну підлеглості шляхом реєстрації нової редакції статуту …або змін і доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборах громадян, які належать до релігійної громади».
Отже відповідно до запропонованої законопроектом конструкції будь-ка особа, яка того забажає, не виконавши жодних дій, тобто навіть не звернувшись до релігійної громади із заявою, - лише за власної волі (можливо відвідавши декілька Богослужінь) – автоматично набуває таких прав:
А) Право бути присутнім на зборах громади;
Б) Право голосувати за зміну канонічної підпорядкованості;
В) Право користуватись зменшеним кворумом - простою більшістю замість 3/4 або іншої кількості, які обере громада.
При цьому законопроект фактично ліквідовує такі основоположні права релігійної громади як:
А) Виключне право приймати до складу членів громади лише за рішенням парафіяльних зборів на підставі заяви особи;
Б) Право не приймати осіб, які не дотримуються віри у тому обсязі, як це вимагається канонами Церкви;
В) Право проводити збори без присутності сторонніх осіб, зберігаючи конфіденційність інформації про віросповідання, як це передбачено ЗУ "Про захист персональних даних";
Г) Право встановлювати підвищений кворум голосування по питанню зміни канонічної підпорядкованості;
Д) Право встановлювати порядок голосування шляхом збору підписів під протоколом зборів без фактичної присутності осіб - т.з. "заочні збори";
Е) Право виключити особу зі складу релігійної громади за порушення канонів або спричинення шкоди громаді, а також за невідповідність канонам (відлучення, заборона, тощо).
2. Щодо прав релігійних громад обмежувати будь-яким чином право на зміну канонічної підпорядкованості в країнах ЄС та США
Слід зазначити, що норми законопроекту 4128 містять такий саме підхід до регулювання що й лист Мінкульту від 10.03.2017 року, а саме – намагання позбавити релігійні громади можливості встановлювати підстави членства в релігійній громаді, а також скасувати такі захисні положення статутів як підвищений кворум та фіксоване членство. Також фактично ліквідується право релігійної громади та правлячого архієрея на виключення особи зі складу членів, адже «самоідентифікація», як це пропонує законопроект - не залежить від волі інших осіб. Між тим в усіх розвинутих країнах ЄС та США особа не може набути прав членства в конкретній релігійній громаді не виконавши певні вимоги та не отримавши на це згоди від засновників та інших членів релігійної громади. Інакше кажучи, без згоди самої релігійної організації особа не може стати її членом, навіть якщо вона «самоідентифікує» себе із цією релігійною громадою або періодично приймає участь у її «релігійному житті».
Поняття зміни канонічної підпорядкованості у країнах ЄС та США може розглядатись як самовизначення певної фізичної особи або групи осіб про належність до тієї чи іншої конфесії або як вчинення певних юридичних дій, спрямованих на зміну юридичного підпорядкування релігійної громади – юридичної особи.
При цьому міжнародне право, а також законодавство країн США та ЄС визначають, що особа може вільно змінювати або самоідентифікувати себе із будь-якою вірою шляхом реалізації своєї «внутрішньої» свободи, тобто визначивши для себе якої віри дотримуватись, але це право не впливає на долю юридичної особи – релігійної громади, адже особа реалізує таке своє самовизначення самостійно.
Спірні ситуації виникають лише тоді, коли особа, яка бажає змінити свою віру вважає за потрібне вплинути на те, щоб релігійна громада – юридична особа також змінила цю підпорядкованість, як правило, із відповідним майновим комплексом, який включає культові споруди, кошти, інше майно. При цьому кількість осіб, які бажають змінити свою канонічну підпорядкованість разом із майновим комплексом усієї релігійної громади та кількість осіб, які не бажають змінювати своє віросповідання може відрізнятись у кожному конкретному випадку. За для вирішення цих питань статути релігійних громад розвинутих країн містять положення, які захищають права членів релігійної громади, які не бажають змінювати канонічну підпорядкованість і вважають за потрібне залишитись у складі громади, прихожанами якої вони є. Аналіз статутів католицьких, православних статутів та інших релігійних конфесій країн ЄС та США дозволяє зробити висновок про те, що вони захищають права осіб, які не бажають змінювати канонічну підпорядкованість і вважають за потрібне залишитись у складі первинної конфесійної належності. Фактично особи, які бажають змінити канонічну підпорядкованість можуть реалізувати таке своє бажання єдиним шляхом – вийти зі складу релігійної громади та утворити нову релігійну організацію або сповідувати іншу віру самостійно. Тобто право на зміну канонічної підпорядкованості в країнах ЄС та США реалізується лише та виключно шляхом можливості осіб створити нову юридичну особу, встановивши її нову канонічну підпорядкованість. Єдине виключення із цієї ситуації – це одностайне бажання усіх прихожан змінити канонічну підпорядкованість за згоди правлячого єпископа (архієрея) на таку зміну. Така ситуація виникає насамперед завдяки тому, що статути закордонних релігійних організацій містять жорсткі положення щодо фіксованого членства, коли особа має право голосувати на зборах лише якщо вона пройшла певні процедури - співбесіду, заповнила бланк встановленого зразка та була прийнята до складу парафіяльних зборів, тощо. Також має значення той факт, що членство будь-якої особи може бути припинено за рішенням настоятеля або архієрея у випадку, якщо прихожанин не дотримується положень статуту, не відвідує Богослужіння або не приймає участь у Таінствах, а також у випадку, коли особа перестає визнавати для себе обовязковість статутних положень конкретної конфесії.
Зокрема, відповідно до пункту 6 секції 5 Статуту Православної Церкви в Америці[3]:
«6. Член парафії із правом голосу – це прихожанин, який:
i.має вік не менш 18 років;
ii.приймає участь у Таінстві Сповіді, принаймі, один раз на рік у даному приході або, із дозволу парафіяльного священика, в іншому місці;
iii.приймає Святе Причастя як мінімум один раз на рік в даній парафії;
iv.є прихожанином протягом періоду, встановленому Єпархіальним Архієреєм, та
v.виконує фінансові обов`язки як це встановлено Усе-Амеріканською Єпархіальною Радою та приходом.
Членство у голосуванні може бути припинено, якщо ці критерії не дотримані.
Відповідно до секції 7 пункт а:
А. Парафіяльний священник спільно із Парафіяльною радою може запросити додаткових осіб із або без права виступу абе без права голосування.
Відповідно до секції 8:
d. Наступні питання відносяться до компетенції Парафіяльної Ради:
viii. Ведення та перевірка офіційного реєстру загальних членів парафії та голосуючого членства»
Відповідно до параграфу 5 Статуту парафії Православного Покровського Приходу в м. Гельсінки, Фінляндія (Ortodoksinen Pokrovan seurakunta)[4]:
«5.Членом парафії може бути будь-який бажаючий на підставі факту хрещення у православній вірі та її сповідання. Вимагається заповнити бланк встановленого зразка. Нових членів приймає настоятель парафії через співбесіду. Член парафії не має права одночасно бути членом деяких православних парафій або інших релігійних об`єднань. Кожен правомочний член Загальних зборів має один голос. У випадку, якщо навіть один із учасників зборів пропонує таємне голосування, таке повинно проводитись.»
Відповідно до статуту парафії Маарьямааа Харизматичної Католицької Церкви (Естонія):
«п.4.1. – в якості членів приходської ради ХКЦ приймаються хрещені особи на підставі особистої заяви;
п. 4.2. – членство в церкві затверджується радою приходу;
п.4.5. «відповідно Біблії кожен член Церкви, яки порушував, ігнорував традиції або відлучався від діяльності протягом тривалого чаму може бути виключений зі списку членів конгрегації за рішенням ради.
пп.10) п. 5.8. – змінити або доповнити цей статут може Правління конгрегації.»
Відповідно до статуту Рижської єпархії (Рижського православного кафедрального собору Різдва Христового Латвійської Православної Церкви):
Параграф 1: «Собор є невідємною частиною Православної Церкви Латвії та Ріжської єпархії. Собор підпорядковується Архієрею Єпархії.
Параграф 3: порядок прийняття та виходу членів собору, їх прав та обовязків регулюється Положенням, затвердженим Каноном Православної Церкви та Правлячим Архіпастирем та Синодом».
Відповідно до статуту Румунської Православної Церкви:
«Розділ 1 А. Парафія.
Пункт 43: парафія – це така що склалась з точки зору канонічної, юридичної, адміністративної громада православних християн, кліриків та мирян, розташованих на певній території, в підпорядкуванні єпархіального центру, на чолі з настоятелем, призначеним єпархіальним архієреєм (архієпископом чи єпископом).
С. Приходська асамблея
Пункт 54:
1. Парафія в якості дорадчого органу має Парафіяльну асамблею.
2. Парафіяльна асамблея складається з прихожан парафії, чоловіків та жінок, які сповідують свою віру, вчинки та моральне виховання, свою належність до Православної Церкви, її вченню та вірі.
Пункт 55.
1. Приходська асамблея…обирає членів приходської ради та приходської асамблеї.»
Відповідно до Положення Ризької римо-католицької конгрегації (приходу):
1.Ризька Римо-католицька конгрегація (надалі – Конгрегація) є релігійною організацією, створеною в межах Римської архієпархії Римо-католицької церкви, та на добровільній основі об`єднує прихільників католицької віри. Створення Конгрегації затверджує архієпископ римо-католицького Ризького архієпископства – митрополит (надалі Архієпископ), якому підпорядковується церква.
6. Пастирську турботу про Конгрегацію здійснює діакон, який підкоряється керівництву Архієпископа.
7. Діакон керує релігійною, господарською та іншою діяльністю Конгрегації.
15. Засновники Конгрегації утворюють Раду, склад якої може бути змінений діаконом за погодженням із Архієпископом.
38. Архієпископ затверджує Положення про Конгрегацію, а також зміни та доповнення до нього».
Відповідно до Статуту Грецької Православної Церкви Америки парафії Ланкастеру:
Стаття 31 – секція 3:
Парафіяльна Загальна Асамблея (Соборні Збори) традиційно проводяться в першу або другу Неділю Грудня. Дата зборів встановлюється Парафіяльною Радою та повідомляється парафіянам не менш ніж за 14 днів до їх проведення. Тільки парафіяни, що мають статус доброго положення (in good standing), визначені як такі, що виконують управлінські функції починаючі із попередньої чверті поточного року можуть відвідувати та голосувати на Соборних Зборах.
Стаття 31 – секція 4:
Кворум для Соборних Зборів повинен бути 75 членів у доброму положенні (in good standing).
Таким чином перелічені вище норми статутів релігійних організацій країн ЄС та США із розвинутими правовими системами встановлюють жорсткі норми, захищаючі склад засновників та членів парафії від рейдерських захоплень шляхом зміни канонічної підпорядкованості всупереч волі членів релігійної громади. Слід також усвідомити, що релігійні організації за кордоном – це закриті спільноти, які або взагалі не надають права управління парафією членам релігійної громади, як це прийнято у католицьких конгрегаціях, або надають їх лише особам, які включені до списку громади та пройшли попередні процедури обрання або включення до складу парафії. І навіть у цьому випадку духовне керівництво – правлячи архієреї мають право як зміни складу парафіяльних зборів так і право ветувати рішення або будь-які дії на рівні парафії. Така структура склалась віками та визначається канонами релігійних установ.
Зокрема, особа втрачає статус члена релігійної громади та не може вважатись членом тієї чи іншої релігійної спільноти відповідно до канонічних правил православної віри:
9 Правило Святих Апостол:
«Усіх вірних, що увійшли до церкви та Писання слухають, але не залишають на молитві та святом причасті до кінця, як таких що творять неподобство в церкві, відлучати слід від спілкування церковного»
10 Правило Святих Апостол:
«Якщо хтось із відлученим від спілкування церковного помолиться, якщо б це було і в хаті, - такий да буде відлучений».
12 Правило Святих Апостол:
«Якщо хтось із кліра, або мірянин, відлучений від спілкування церковного, або недостойний прийняття до кліру, відійшовши, в іншому місці буде прийнятий без представницької грамоти: да буде відлучений і прийнявший та прийнятий».
Таким чином канонічні правила містять багато випадків, коли особа, навіть самоідентифікувавши себе із тією чи іншою релігійною громадою не може набути членства в ній та не може вступити у спілкування із її членами, тому що мають місце порушення змісту віросповідних норм та правил тієї чи іншої конфесії.
Окрім викладених вище прикладів - нехрещена особа не може прийняти участь в зборах православної або католицької громади, адже вона ще не стала вірною конфесії. Аналогічним чином особа, яка відвідує релігійні зібрання Київського Патріархату УПЦ не може бути прийнята до складу релігійної громади УПЦ, тому що ці релігійні громади вважають, що така особа порушує 10 Правило Святих Апостол.
Усі перелічені випадки є змістом віросповідання, її внутрішньою суттю, і жодний закон не може примушувати людей до викривлення цієї частини внутрішньої свободи. Тому ідеї, покладені в основу законопроекту № 4128 та викладені в ласти Міністерства культури України від 10.03.2017 року повинні бути відхилені.
Аналогічну позицію займає і Європейський суд із прав людини. Так, згідно з рішенням ЄСПЛ від 14.06.2007 року у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України»:
«…стаття Закону (ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації») жодним способом не обмежила або завадила релігійній організації на свій розсуд визначати, яким чином вона буде вирішувати приймати нових членів визначати критерії членства та процедуру обрання органів управління, з точки зору стаття 9 Конвенції. взятої разом зі статтею 11, це були рішення, які знаходяться в площині приватного права і не повинні бути об'єктом втручання з боку органів державної влади. якщо вони не порушують прав інших осіб. Іншими словами держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових і виключити старих членів. Втручання такого роду буде суперечити волі релігійних асоціацій вільно регулювати свою поведінку і вільно вести свої справи. отже суд повинен розглянути положення статуту, які регулюються питання членства в парафії і фактичні обставини справи. "
Також згідно зазначеного рішення ЄСПЛ:
«150. Суд нагадує, що релігійні об'єднання вправі визначати на свій розсуд спосіб, згідно з яким вони будуть приймати нових і виключати існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації і норми, що регулюють членство в ній, повинні розглядатися як спосіб, згідно з яким такі організації висловлюють їхні погляди і дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказує, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів (див. Hasan and Chaush, cited above, paragraph 78; and Manoussakis and Others v. Greece, judgment of 26 September 1996 року)”
Висновки:
1.Можливість особи самоідентифікувати себе із конкретною релігійною громадою із отриманням конкретних прав у органах управління парафією законодавством країн ЄС та США не передбачено. Більш того, намагання особи приймати участь у зборах парафії, а тим більше голосувати або приймати будь-які рішення відносно парафії - без згоди цієї організації розглядається як правопорушення.
2. Право особи голосувати на зборах релігійної громади суворо регламентовано та надається лише тій особі, яка включена до складу зборів рішенням повноважного органу парафії та відповідає канонічним вимогам тієї чи іншої конфесії (участь у Таінствах, регулярність відвідування Богослужінь, виконання фінансових обов`язків, визнання обов`язковості статуту, тощо).
3. Релігійні традицій та канони, що склались історично визнаються правом розвинутих країн як звичаєве право релігійної спільноти і забезпечується можливістю релігійних організацій вільно та на власний розсуд формулювати у статутах будь-які обмеження права на зміну канонічної підпорядкованості, а також встановлювати ієрархію управління, надаючи будь-які повноваження правлячому архієрею (релігійному лідеру).
[1] Див. посилання.
[2]
[3] https://oca.org/statute
[4] http://blagovest.fi/wp-content/uploads/2013/04/Ustav-RUS1.pdf