ФАКТИ ПРО ПОРУШЕННЯ ПРАВ УПЦ ВКЛЮЧЕНО ДО ЗВІТУ УВКПЛ ООН НА 51 СЕСІЇ РАДИ ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
На 51 регулярній сесії Ради із прав людини ООН, яка тривала із 12 вересня по 7 жовтня 2022 року в Женеві була розглянута доповідь Управління Верховного комісара ООН із прав людини про ситуацію із правами людини в Україні за період із 01 лютого по 31 липня 2022 року: “Situation of human rights in Ukraine: 1 February to 31 July 2022 – Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights” (A/HRC/51/CRP.1)
Документ містить відомості про порушеня прав людини з боку військовослужбовців Російської Федерації та озброєних формувань які діють на її боці. Зокрема у доповіді зазначено про фіксацію фактів невибіркових обстрілів, вбивств мирних мешканців, катувань, насилля, у тому числі на сексуальному грунті, довільних затримань, позбавлення військовополонених прав на гарантоване міжнародним правом спілкування (багато українських військовополонених перебувають у стані “incommunicado” - відрізаний від зовнішнього світу).
Стосовно України у доповіді відмічені факти застосування зброї із широким колом ураження, руйнування цивільних об'єктів, довільні затримання та арешти, внесення змін до кримінально-процесуального законодавства, які послаблюють гарантії прав затриманої особи та надають підстави для затримання та арешту без судового нагляду, зафіксовані факти катування та жорстокого поводження із військовополоненими, розміщення військовополонених у пенітенціарних закладах утримання у порушення заборон міжнародного права на таке розміщення, порушення імунітету комбатантів їх засудженням до позбавлення волі за посягання на територіальну цілісність, державну зраду, членство у терористичній організації, участь у незаконному збройному формуванні та незаконне володіння вогнепальною зброєю всупереч нормам міжнародного права про імунітет комбатантів.
Стосовно дотримання прав у релігійній сфері УВКПЛ ООН зазначено:
“124. Протягом звітного періоду місцеві органи влади щонайменше семи територіальних громад у Київській, Сумській та Львівській областях тимчасово призупинили діяльність Української православної церкви (яку часто неофіційно називають Українською православною церквою Московського патріархату) на час дії воєнного стану. Місцеві органи влади, наприклад, міська рада Броварського району Київської області, також заборонили проведення зборів, мітингів, походів та інших масових заходів Української православної церкви на час дії воєнного стану без надання чіткого обґрунтування такої заборони.
125. Це призупинення викликає занепокоєння щодо його відповідності міжнародним стандартам у галузі прав людини. Влада не пояснила підстав, на яких були запроваджені такі заходи, або яким чином вони вважаються необхідними та пропорційними для захисту громадської безпеки, порядку, здоров'я, моралі чи основних прав і свобод інших осіб, як того вимагає стаття 18(3) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Крім того, оскільки діяльність інших регіональних громад та організацій не була призупинена, таке несприятливе ставлення до Української Православної Церкви може становити дискримінаційний захід за ознакою віросповідання або належності до певної релігійної групи.”
Отже наведена у доповіді УВКПЛ ООН міжнародна оцінка рішень органів місцевого самоврядування, спрямованих на обмеження прав УПЦ у різних формах - шляхом заборони окремих заходів, або спроб припинити діяльність релігійних організацій, або позбавити їх наявних у них прав. - свідчить про те, що такі рішення є незаконними, суперечать нормам міжнародного права та будуть викликати негативну міжнародну реакцію.
Державним органам та органам місцевого самоврядування України слід уникати будь-якої напруги на релігійному грунті та неухильно дотримуватись норм чинного законодавства України, а також норм міжнародного права.
Важливо розуміти, що міжнародне право розглядає як дискримінаційні навіть ті випадки втручання органі державної влади у релігійну сферу, які хоча формально і грунтуютсья на нормах національного права, але за своїм фактичним змістом спрямовані на позбавлення релігійних громад належних їм прав або створюють перепони для їх реалізації.
До цієї категорії дій зокрема відносяться рішення про позбавлення земельних ділянок або прав на них, відмови у реєстрації прав на нерухомість або змін до статутних документів із формальних підстав, відмови у наданні дозволів на розроблення проектної або землевпорядної документації, відмови у подальшому закріпленні раніше наданих прав, тощо.
Тобто у тому випадку, якщо влада намагається відмовити релігійній організації у реалізації її прав навіть не шляхом прямої дискримінаційної заборони, а маскує таке рішення формалізованими юридичними інструментами - міжнародне право виходить із принципу, що держава повинна сприяти релігійним організаціям у закріпленні їх прав, недопускати позбавлення релігійних громад вже наявного у неї майна та забезпечити належне їх документальне закріплення, у тому числі у випадку наявності у документах релігійної організації певних формальних юридичних недоліків або недоопрацьованих питань.
Інакше кажучи, якщо у релігійної організації “не достатньо підстав”, або “неналежно оформлений пакет документів” - то влада повинна надати громадам допомогу і оформити належним чином усі формальності.
Зазначена вище доповідь УВКПЛ ООН охоплює період часу із лютого до липня 2022 року, і ця доповідь є досить обмеженою за джерелами, тобто вона не охоплює усі випадки та не є вичерпною. Далеко не всі випадки дискримінації прав УПЦ включені до цієї доповіді. Але сам факт того, що кейси УПЦ знов потрапляють до мужнародної уваги свідчить про те, що дотримання права свободи віросповідання та захист прав релігійних організацій має міжнародне значення, що обумовлено неприйнятністю ненависті та ворожнечі на релігійному грунті.
Враховуючи це, рішення органів місцевого самоврядування у м. Черкаси про вилучення земельної ділянки у релігійної організації УПЦ, яка є законним користувачем цього майна - є прикладом дискримінації, яка намагається сховатись під юридичними формулюваннями про вилучення земельної ділянки нібито для суспільних потреб. І тут немає значення, наскільки цей орган місцевого самоврядування дотримався формальної законності, і чи він має право вилучити саме цю конкретну ділянку за національним правом, тут має значення мотив цієї дії, і в даному випадку він є дискримінаційним, що свідчить про чергове порушення принципів та норм міжнародного права спробою позбавити УПЦ належного їй майна.
Звичайно, релігійна організація, яка має право користування ділянкою може оскаржити це дискримінаційне рішення в суді, а також може вимагати компенсації зроблених поліпшень та витрат за 30 річний період використання ділянки, можливо у її власності є певні споруди на цій території, що взагалі виключить можливість виконання цього рішення. Але у влади ще залишається можливість відмовитись від виконання цього дискримінаційного акту.
Також у релігійної організації залишається можливість оскаржити рішення органу місцевого самоврядування у Комітеті із прав людини ООН (Human Rights Commettee), який має міжнародний мандат на розгляд скарг у індивідуальному порядку.