КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ В МІЖНАРОДНІЙ ТА ІНОЗЕМНИХ ПРАВОВИХ ЮРИСДИКЦІЯХ
Питання про притягнення до кримінальної відповідальності на міжнародному рівні вирішується в спеціальних органах, які створюються на основі міжнародного консенсусу в рамках спеціальних правових процедур.
Широко відомими органами міжнародного правосуддя є Міжнародний кримінальний суд у Гаазі та спеціалізовані трибунали, найбільш відомими з яких є трибунал щодо Руанди та Югославії.
Однак такі міжнародні суди мають цілу низку проблем практичної реалізації своєї компетенції. Наприклад, міжнародний кримінальний суд може розглядати справи лише тоді, коли злочин стався на території держави, яка визнала юрисдикцію суду, або Рада Безпеки ООН передала ситуацію до МКС.
Водночас низка держав не визнали юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, зокрема США і Росія.
Зважаючи на це, слід звернути увагу на можливість притягнення до кримінальної відповідальності іноземних громадян за злочини, вчинені за межами країни кримінального переслідування, тобто на можливість застосування національної судової юрисдикції до воєнних злочинів.
Така компетенція існує наприклад в Німеччині відповідно до принципу універсальної юрисдикції, що дає змогу переслідувати кримінальні злочини в усьому світі, незалежно від місця злочину та громадянства злочинця і жертви. Цей принцип ґрунтується на ідеї про те, що кримінальне переслідування за злочини за міжнародним правом відповідає інтересам людства як такого, зважаючи на це, універсальну юрисдикцію було включено до розділу 1 Міжнародного кримінального кодексу (Völkerstrafgesetzbuch, VStGB).
У зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на рішення Вищого кримінального суду Кобленца, Німеччина, який 13.01.2022 року визнав винним 58-річного громадянина Сирії Анвара Р. у злочинах проти людяності у формі вбивства, тортур, позбавлення волі, зґвалтувань і сексуальних зазіхань, у сукупності із вбивством у 27 випадках. Винного засуджено.
Як наголошується в рішенні суду: "Сенат встановив, що з кінця квітня 2011 р. до початку вересня 2012 р. щонайменше 4000 ув'язнених утримувалися у в'язниці при слідчому відділі 251-го відділення Сирійської служби загальної розвідки в Дамаску. Під час допитів затриманих жорстоко катували різними способами, зокрема побиттям тросами або палицями, ногами та електрошоком. Сексуальне насильство також застосовувалося для приниження ув'язнених. Ув'язнені також зазнавали жорстокого поводження з боку тюремного персоналу поза допитом і утримувалися в нелюдських і таких, що принижують гідність, умовах у переповненій в'язниці. Крім насильства і тортур, яких зазнавали вони самі, ув'язнені особливо страждали від криків болю, які постійно можна було почути від закатованих сусідів по камері. У сильно переповненій в'язниці ув'язненим іноді не вдавалося заснути. У медичній допомозі було відмовлено, видана їжа була недостатньою і часто неїстівною. З кінця квітня 2011 р. до початку вересня 2012 р. внаслідок катувань, інших видів жорстокого поводження або умов утримання у в'язницях померли 27 ув'язнених.
Що стосується ролі обвинуваченого, то Сенат встановив, що він був співробітником Служби загальної розвідки Сирії і обіймав там керівну посаду. Він керував підвідділом допитів 251-го відділу Служби загальної розвідки, який відповідає за район Дамаска, також відомий як відділ Аль-Хайб. На цій посаді обвинувачений також відповідав за в'язницю, прикріплену до слідчого відділу. На посаді начальника слідчого відділу обвинувачений відповідав за те, що відбувалося там, зокрема в місцях позбавлення волі, в період з квітня 2011 року по вересень 2012 року. Він стежив за процесами у в'язниці і рішуче визначав і, таким чином, контролював злочин. Хоча відповідач особисто не вчиняв дії, вони приписуються йому на підставі його повноважень щодо прийняття рішень і командування. З цієї причини Сенат засудив обвинуваченого як спільника..."
Таким чином, національні юрисдикції таких країн, як Німеччина, мають повноваження розглядати справи щодо злочинів проти людяності скоєних за межами їхньої території, тобто фактично йдеться про практичну можливість притягнення до відповідальності, аналогічну до міжнародної кримінальної юрисдикції, що звично асоціювалась із МКС та спеціалізованими трибуналами.
Слід підкреслити, що в поточній ситуації ані створення спеціалізованих трибуналів у зв'язку з війною в Україні, ані використання компетенції МКС не є можливим з огляду на наявність права вето на створення таких судів з боку Росії, Китаю, Франції, Великої Британії та США.
Зважаючи на це, використання національних юрисдикцій для притягнення до відповідальності іноземних громадян за воєнні злочини видається найбільш практичним рішенням у сучасних умовах.
Роль неурядових організацій (НУО) в процесі доказування
Останніми роками співпраця між НУО та міжнародною системою кримінального правосуддя неухильно зростає.
Відправною точкою цього процесу часто стають кримінальні скарги та докази, зібрані НУО, особливо відеозаписи, фотографії та заяви свідків.
Війна в Україні показує, наскільки складним стало розслідування міжнародних злочинів.
Сотні українських і міжнародних учасників ведуть розслідування: прокурори і поліцейські, журналісти, експерти з міжнародного права, юристи, команда з МКС і різних правозахисних організацій.
Часто це тягне за собою небезпеку відсутності координації та розстановки пріоритетів. До цього додається складність сучасних доказів та аналізу інформації з відкритих джерел, як-от фотографії та відео в соціальних мережах, та інтерв'ю з можливими жертвами.
Проте правозахисні звіти НУО давно використовуються міжнародними органами, зокрема ЄСПЛ, системою спеціальних доповідачів ООН, РПЛ ООН як джерело доказів та інформації про факти як у конкретних випадках, так і для підтвердження загальної оцінки ситуації з правопорушеннями в країні.
Звісно, не можна заперечувати факт існування заангажованих упереджених НУО, які обслуговують ту чи іншу сторону конфлікту, проте сектор НУО можна
використовувати як джерело легітимної перевірки, збирання доказів про правопорушення та експертних оцінок.